Глобине виникло у першій половині XVIII століття біля старого Ромоданівського шляху. Перша згадка про поселення у 1725 році як хутора Глобинського, де було велике «панське» стадо родини Апостолів (згадка у щоденнику П.Апостола). 1728 на Глобинському хуторі збудовано греблю. А Ревізія 1732 року знає вже у Городиській сотні Миргородського полку «село» Глобине («Село Глобыное слободка Рейментарская [себто власність гетьмана Д.Апостола] на купленном грунте вновь поселенная от дач несвободная. В нем посполитих весма убогих 119»). У січні 1760 праонука гетьмана Д.Апостола Катерина Павлівна Апостол передала права на свою спадкову маєтність с. Глобине, с. Сухорабівку, слободи Лузіки, Ушівці, Довгу Греблю матері (Акулині Іванівні) та вітчиму — полковнику Карлу Федоровичу Штофельну.
Гіпотеза про те, що в другій половині XVIII століття власником хутора стає військовий писар Нової Запорізької Січі Іван Якович Глоба є безпідставною. Не виключено, що до факту заснування хутора був причетний хтось з його предків, але аж ніяк не він. Як свідчать історичні джерела, Данило, Іван та Яків Глоби були обрані значковими товаришами із рядових 1-ї Полтавської полкової сотні. Іван Якович Глоба обіймав посаду військового писаря Нової Запорізької Січі в 1765-75рр., брав активну участь у російсько-турецький війні 1768-74 років. Під час зруйнування царськими військами Нової Запорізької Січі 1775 році був звинувачений у непідкоренні російському урядові й засланий до Туруханська. Помер у 1790 році.
З 1775 року новим власником Глобина стає поміщик з Полтави, надвірний радник — П. Я. Руденко. За переписом 1781 року село записане у Городиській сотні Миргородського полку, з ліквідацією полкового устрою віднесено до Городиського повіту Київського намісництва, в 1789 році — до Градизького повіту Катеринославського намісництва, а в 1796 році до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії (з 1802 року Полтавської).
У 1833-37 нова власниця села А. А. Руденко (дружина Л. П. Руденка) споруджує нову муровану Михайлівську церкву, при якій 1857 було відкрито церковнопарафіяльне училище на 40 учнів.
В 1851 році Глобине уже стає волосним містечком, у якіму було 428 дворів та 2045 жителів.
Напередодні 1861 у Глобиному було 2 маєтки, що належали нащадкам А. А. Руденко — Магденкам. На рубежі 19 та 20 ст. маєтки належали Є. В. Капніст (дружині І. І. Капніста) та М. О. Шапошникову.
В 1878 році біля Глобиного збудована залізнична станція на лінії Кременчук-Ромодан-Лібава (Лієпая).
У 1894 у Глобиному працювали земський начальник, урядник, земський лікар; земське училище (з 1875), жіноча церковнопарафіяльна школа (з 1891), 4 крамниці, відбувалося 2 ярмарки на рік. За переписом 1900 у Глобиному — 2 сільські громади селян-власників, у яких налічувалося 605 дворів, 4387 жителів; цегельний завод, на якому працювало 18 чоловік, відбувалося 3 ярмарки на рік.
У жовтні та листопаді 1905 в Глобиному сталися заворушення, для придушення яких були викликані війська. За переписом 1910 в Глобиному налічувалося 833 двори, 5028 жителів, винокурний та цегельний заводи, 3 парових млини (один з просушкою і один з крупорушкою). У 1910–1912 збудовано цукровий завод.
В 1917 році Глобине входить до складу Української Народної Республіки.
В січні 1918 року більшовики в ході радянсько-української війни захопили Глобине.
Навесні 1918 спільні українсько-німецькі війська визволили місто від більшовиків.
Наприкінці квітня 1918, внаслідок Гетьманського перевороту Глобине опиняється в складі Української Держави гетьмана Павла Скоропадського.
Незабаром Глобине знову окупують більшовицькі війська, цього разу — надовго.
Всього по сільраді (з хуторами Кагамлик, Ново-Московське та Старий Хутір) на той час налічувалося 2008 дворів, 9013 жителів. 1920 створено перший радгосп по вирощуванню цукрових буряків.
З 7 березня 1923 року Глобине стає центром Глобинського району Кременчуцького округу і центром міської ради, якій підпорядковані села Кордубанове, Новодорожнє, Новомосковське, Старий Хутір, Черевані, Шепелівка, Семимогили.
У 2-й пол. 20-х рр. у Глобиному створюються кооперативні товариства насіннєводів, конярів, кредитної сільськогосподарської кооперації. З 1927 виникають машинно-тяглові товариства ім. Т. Г. Шевченка, їм. Г. І. Петровського, «КІМ»; ТСОЗи «Перше травня», ім. В. Я. Чубаря, «Червоний хлібороб». У січні 1930 всі вони були об’єднані в колгосп ім. Г. І. Петровського (перший голова — Я. С. Бодаква). 1931 була організована Глобинська МТС. 1929 та 1933 Глобине відвідав голова ВУЦВК Г. І. Петровський. 1934 господарство розділилося на 7 колгоспів. З 1929 став до ладу Глобинський маслозавод. З 1931 у Глобиному почала виходити районна газета «Соціалістичний наступ».
Під час проведеного радянською владою Голодомору 1932—1933 років померло щонайменше 28 жителів міста.
З лютого 1932 року до вересня 1937 року Глобине у складі Харківської області, з вересня 1937 віднесено до складу новоутвореної Полтавської області.
1937 бурякорадгосп приєднано до цукрозаводу і створено Глобинський цукрокомбінат, який напередодні Німецько-радянської війни виробляв щодоби понад 600 ц цукру.
У середині 30-х років була зруйнована Михайлівська церква, на місці якої 1940-го відкрито будинок культури на 500 місць.
З 13 вересня 1941 року по 26 вересня 1943 року Глобине під німецькою окупацією. Під час німецької окупації гітлерівці у колишньому приміщенні райвиконкому влаштували катівню, де стратили 207 чоловік, у тому числі радянських партизанів і підпільників, що діяли на території Глобиного та на його околицях. Біля села було розстріляно 86 його жителів, на території цукрозаводу гітлерівцями закатовано сотні військовополонених. На примусові роботи до Німеччини вивезено 426 чоловік. Відступаючи, німці зруйнували маслозавод, цукрокомбінат, МТС та інші промислові підприємства, спалили хати.
13 квітня 1957 року Глобине стало селищем міського типу.
16 грудня 1976 року Глобине віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Цього ж року в Глобине зорганізоване міжгосподарське підприємство по виробництву яловичини, яке об’єднує 25 колгоспів та 8 радгоспів району. Також місто активно займається просвітою та соціальною складовою: тут діє 2 середній та 2 неповні середні школи, музична школа, лікарня на 200 ліжок, поліклініка, 2 аптеки, 6 дитсадків, 3 будинки культури, загальною кількістю 1050 місць, клуб, кінотеатр на 240 місць, 3 бібліотеки, у яких вміщено 120 тис. одиниць збірників. Розташований будинок піонерів, станції юних техніків і юних натуралістів, історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, спортклуб, стадіон та 6 парків. У місті виходить газета «Зоря Придніпров’я».
З 24 серпня 1991 року місто належить до незалежної України.
